Чужие ошибки. Как Аргентина и Турция проигрывали инфляции

Лев Толстой писав: «Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещасна – нещаслива по-своєму». Проте цей вислів не варто застосовувати до економік країн. Вразливі до криз ринки, як правило, не мають унікального досвіду. Кожен з них наступає на одні й ті самі граблі.
Останнім часом увагу економістів привертають дві країни – Туреччина та Аргентина. У них багато спільного, зокрема центральні банки обох країн змінили свої цілі з інфляції, оскільки значно відхилилися від них. Туреччина зробила це у далекому 2008 році, Аргентина – нещодавно, у грудні 2017 року.
Національний банк України у січні 2018 року оголосив, що за підсумками 2018 року досягнути встановлену ним інфляційну ціль не вдасться. Зазначалося, що НБУ матиме змогу привести інфляцію до цільового діапазону лише у середині 2019 року.
Можливо Україні варто повторити досвід Аргентини та Туреччини і також змінити ціль, підігнавши її під результат? Судячи з наслідків такого кроку для згаданих країн, відповідь однозначна – ні.

Світ економіки – нестабільний і невизначений. Ніхто достеменно не знає, якими завтра будуть, наприклад, ціни на нафту, курс долара до євро, світовий попит на зерно і метали. Тим не менш, у такому середовищі також необхідно приймати рішення з багатьох економічних питань, де мова йде про мільярдні суми. Це стосується і рішень глобальних інвесторів, вкладати гроші у конкретну країну чи ні.

Завдання центрального банку за таких умов – хоча б частково усунути невизначеність у економіці. Безперечно, все, чим ми оперуємо, у тій чи іншій мірі нестабільне і невизначене, але є один елемент, який повинен бути стабільним завжди – політика центрального банку, спрямована на досягнення його цілей. Недарма ключову монетарну ціль іноді ще називають «номінальним якорем» для економіки.

Цілі НБУ щодо інфляції та її прогноз
Дані: інфляційний звіт НБУ

Часто трапляється, що під дією певних факторів, нехай навіть не пов’язаних з центральним банком, інфляція відхиляється від заявленого орієнтиру. Однак у такому випадку головне, що громадськість та інвестори знають, чого очікувати від центрального банку. У них є розуміння, що його політика (більш дорогих/більш дешевих грошей) буде послідовно спрямованою на повернення інфляції до цілі. І він її з часом досягне.
У такому ключі, власне, й діє Нацбанк – попри численну критику, він підвищує облікову ставку, тому що не може відмовитися від свого «інфляційного завдання».
Якщо змінювати цілі щоразу, коли центробанку не вдається їх досягнути, елемент стабільності зникає. Всі, хто мають приймати рішення щодо заощаджень та інвестування, уже не можуть бути впевненими у послідовності монетарної політики. Інвестори та вкладники вимагатимуть високої дохідності, оскільки ризики втратити гроші внаслідок їх знецінення зростають. Звужується й часовий горизонт ухвалення рішень. Ніхто не віддасть свої гроші в борг надовго, якщо невідомо, якою буде їх ціна через 5-10 років. Від цього страждає економіка, адже коли в неї немає довгих фінансових ресурсів – не буде і довгострокових проектів розвитку.

Для іноземного інвестора зрозуміла політика центрального банку – це необхідна передумова інтересу до країни. Від регулятора очікують, що він буде дотримуватися загальноприйнятих правил – «таких, як у підручнику». Це не просто достатня умова – це базова складова, без якої інвестори автоматично відмовляються від роботи на конкретному ринку. Адже «оригінальність» центрального банку вносить лише невизначеність. У таку країну міжнародні інвестори заходитимуть лише під захмарні процентні ставки.
Зміна інфляційної цілі - один з проявів такої «оригінальності». Перегляд, до якого вдалася Аргентина у минулому році, був лише одним з низки кроків непослідовної економічної політики, що призвело до відчутного відтоку капіталів з цієї країни. Лише одним, але не останнім за важливістю, на що звертали увагу авторитетні міжнародні видання. Як колись звертали увагу й на подібний крок Туреччини.
Через таку поведінку центробанку інфляційні очікування постійно залишаються відірваними від інфляційного орієнтиру, яким би він не був, постійно перевищуючи його. Кращого стимулу до подальшого зростання цін годі й шукати.
Центральний банк Туреччини так і не спромігся досягти переглянутої цілі з інфляції. Центробанку Аргентини також навряд чи вдасться у цьому році привести інфляцію до видозмінених рамок.

Досвід Туреччини – перегляд цілі щодо інфляції на 2009 рік
image005

Подібні речі вбивають довіру до центрального банку. У його готовність реалізувати переглянуті цілі вже ніхто не вірить. Адже якщо інфляція продовжить підвищуватися і далі, невідомо, що буде робити такий «мінливий» центральний банк: проводити політику більш дорогих грошей, як мав би, або знову до безкінечності переглядати свої цілі.

Змінювати монетарну ціль варто лише з позиції формальної, бюрократичної логіки. Це дозволяє центральному банку зняти з себе відповідальність. Але якщо ти маєш за мету заслужити довіру ринку, робити цього точно не варто.
Для того, щоб в Україні були низькі процентні ставки, а українці могли без остраху заощаджувати (а бізнес – інвестувати) кошти не на рік, а на 5-10 років, необхідна впевненість інвесторів і вкладників у послідовній монетарній політиці. Якщо ж змінювати правила гри, регулярно переглядаючи цілі з інфляції, довіри точно не буде.
Цілі не завжди вдається досягти, але це ще не привід змінювати її. Це привід докладати ще більше зусиль, щоб досягти мети. Монетарна політика має реагувати адекватно: високі інфляційні ризики – дорогі гроші, ризик дефляції – дешеві гроші. Із цієї стандартної для більшості успішних центральних банків логіки виходить і НБУ.

Володимир Лепушинський
заступник директора департаменту монетарної політики
та економічного аналізу НБУ

Источник